«У людини може бути багато гарних фото... але скільки з них — про неї?»

Я фотограф і психолог.

Можливо, саме тому мене завжди цікавила не стільки зовнішність людини, скільки її історія.

Для мене хороша фотографія — це не набір красивого світла, правильних поз чи модної обробки. Це момент, коли людина впізнає себе на знімку. Не ту версію себе, яку звикла показувати іншим, а щось трохи глибше і більш особисте.

Перед більшістю портретних зйомок я люблю просто поговорити. Найкраще — наживо, з чаєм або кавою. Без камери. Зрозуміти, навіщо людині ці фотографії, що для неї зараз важливо, про що вона хоче розповісти світові або, навпаки, що давно не наважувалась сказати навіть собі.

Іноді ця історія знаходить себе через локацію. Іноді через деталь одягу, улюблену книгу, професію або спогад. А іноді через цілу візуальну метафору, побудовану навколо кількох слів, сказаних під час розмови.

Мені близька традиція редакційної та авторської фотографії, де портрет не просто показує людину, а розповідає про неї. Серед фотографів, які вплинули на моє бачення, — Енні Лейбовіц, Ден Вінтерс та інші автори, що працюють на перетині документалістики, мистецтва і психології.

Мої роботи публікувалися у міжнародних виданнях, а кілька фотографій були відібрані платформою Vogue PhotoVogue, одна з них потрапила до добірки фото дня.

Та найбільша цінність для мене — не публікації.

Цінність — коли через кілька років людина відкриває свої фотографії і бачить не просто те, як вона виглядала. А те, ким вона була.

Саме такі знімки мені хочеться створювати.